Коротка історична довідка про Глибоцький район

Територія району – 686 км
Населення району – 70,6 тис. жителів
У самому смт Глибока проживає 9,8 тис. жителів
Територія смт Глибока – 7,22 км2

З давніх - давен територія, де нині розкинулась Глибока, була заселена різними племенами. На високому мисі в урочищі Замчище досліджено рештки глинобитних жителів поселення трипільської культури (ІІІ тисячоліття до н.е.). В добу раннього заліза (VIII-VII століття до н.е.) тут існувало городище з трьома лініями валів та ровів, яке було заселене і в пізніші, слов?янські часи. Перша письмова згадка про Глибоку датована 20 червня 1438 року. Вона подана як запустіла місцевість на “Чорній Поляні”, а в грамоті цього ж року молдавський воєвода Ілля наділив цією місцевістю, під назвою Глибока, придворного суддю Петра Гудиму. Напевно тоді і виникло село Глибока, назва якого проходить від місця його розташування – глибокої низької місцевості. В літописах згадується про те, що в 1490 році церква Глибокої увійшла в підлеглість Радівецької єпархії. В 1491 р. молдавський господар Стефан ІІІ своєю грамотою ствердив передачу села Глибокої придворному Юдці. Глибока зі своїми землями і угіддями протягом довгого часу була власністю феодалів і монастирів, а населення перебувало в особистій залежності від них. Феодальний гніт посилювався національним, зокрема багаторічним турецьким поневоленням. В 1774 році Глибока, як і вся Буковина, підпала під владу Австрії. Але зміна поневолювачів не полегшила становища населення краю. Лише з ліквідацією феодально-кріпосницьких відносин у другій половині ХІХ ст. створилися умови для економічного розвитку селища. В 1857 році в селі Глибока будується спиртзавод, в 1869 починається будівництво залізниці Чернівці - Вадул–Сірет - Сучава, яка проходить через Глибоку. Від неї відходять відгалуження на с.Чудей Сторожинецького та с. Берегомет Вижницького районів. Розвиваються також ґрунтові шляхи, що зв?язують Глибоку з Сторожинцем, Вижницею, Молодією та іншими населеними пунктами Буковини і Галичини. З 1887 року Глибока стає місцем недільних ярмарків, на яких торгували продуктами харчування, сільськогосподарським реманентом, виробами кустарних та ремісничих промислів. Зростає кількість торговців та ремісників. Збільшується населення та його міграція. За переписом 1910 року його нараховувалось 5549 чоловік. Переважна більшість займалася сільським господарством.

З листопада 1918 року по 28 червня 1940 – Глибока входила до складу Румунії. 5 липня 1940 року створено Краснодубровську волость з центром в Глибокій. До її складу ввійшло 36 населених пунктів, які підпорядкувалися 25 сільським Радам. В зв?язку з перетворенням Глибокої в районний центр, в селі з?явилося багато нових адміністративних, господарських організацій та культурно-побутових установ. Було відкрито 2 школи (початкова і семирічна), клуб, бібліотеку, кінотеатр. Також відкрилась районна лікарня та аптека, 2 державних і 2 кооперативні магазини. Вже з перших годин Великої Вітчизняної війни на території Глибоцького району розгорнулися жорстокі бої. 5 липня 1941 року радянські війська залишили Глибоку. Під час німецько-фашистської окупації 110 мешканців села були знищені фашистами, окупанти грабували людей, вивезли в Німеччину зерно, худобу, різне майно, обладнання промислових підприємств. Сотні громадян були вигнані на каторгу, 800 чоловік німці забрали з собою під час відступу. 8 квітня 1944 року Глибока була визволена від німецько-фашистських загарбників. Вже в 1944 році мешканці Глибокої одержали від держави 70 тис. крб. кредиту на придбання худоби та сільськогосподарського реманенту. Для полегшення виконання сільськогосподарських робіт біднішим селянством було створено 4 земельні громади, на базі яких в 1948 році був організований перший колгосп. В 1952 році була введена в дію електростанція. У 1956 році Глибока переведена до категорії селища міського типу. Через селище проходить залізничний маршрут Київ-Софія. Станом на 01.01.2002 року в Глибокій проживає 9,3 тис. чоловік. Докорінно змінився характер та обсяг промислового виробництва. Працює в селищі КП “ Буковинський каравай” , ВАТ “Глибоцьке “РТП”, “Чернівецький держлісгосп”, ВАТ “Букогор”, районна друкарня, будівельно-монтажне управління та інші підприємства.

В 1974 році побудована нова двоповерхова аптека, а зараз відкрито ще п’ять приватних. 1981 року вступила в дію нова поліклініка. Нині вона вже триповерхова. У 1983-1987 роках прийняла перших хворих нова лікарня, яка складається з двох чотириповерхових корпусів на 300 ліжок. В медичних установах працює 120 лікарів і 420 чоловік середнього медичного персоналу. Протягом останніх років введено в дію водозабір, повністю реконструйовано водопровідну мережу. Виросли нові 4-х і 5-ти поверхові житлові будинки з усіма зручностями. В селищі створена мережа торгівлі і громадського харчування: універсам, продовольчі магазини, ресторан, кілька кафе, низка сучасних барів різної форми власності, діють, крім хлібокомбінату, кілька міні-пекарень. Змінився і зовнішній вигляд селища. Широкі вулиці Глибокої добре впорядковані, з електричним освітленням, заасфальтовані, обсаджені деревами.

Оновлено центральний майдан селища, де встановлено пам?ятник Т.Г.Шевченку. Поряд у скверику розташований пам?ятник загиблим воїнам-афганцям, а на місці старого Народного дому - пам?ятник борцям за волю України. В Глибокій є середня загальноосвітня школа, та школа-ліцей, де навчаються більш як 1400 дітей, дитяча музична і художня школи, професійно-технічне училище, яке готує майстрів сільського будівництва, механізаторів широкого профілю, кухарів-кондитерів. В дитячій дошкільній установі “Сонечко” виховується 170 дітей. З 1953 року діє Будинок творчості дітей та юнацтва. В селищі функціонує широкоекранний кінотеатр на 400 місць. Культурно-освітню роботу проводить будинок творчості та дозвілля. Далеко за межами району відомий колектив танцювального ансамблю “Ізвораш” – лауреат багатьох конкурсів, в тому числі міжнародних. При редакції районної газети “Новий день”, що 8 січня 2000 року відзначила 55-у річницю з дня виходу першого номера газети. Працює літературно-мистецька студія “Витоки”. Колишні її вихованці Олександра Возняк, Семен Продан, Родіка Загарюк, Пантелеймон Шова, Олена Рутецька вже видали свої книги. У парку - пам?ятнику садово-паркової архітектури імені Т.Г.Шевченка (площа 5 га), якому вже близько 100 років, ростуть близько 30 видів порід дерев.

Є в Глибокій стадіон і юнацька спортивна школа, 3 бібліотеки з книжковим фондом 100 тис. примірників. Прикрашає селище будівля районного центру зайнятості, в сучасному стилі проведено ремонт відділень поштового та електрозв’язку. Поряд із залізничною станцією відкрито сучасний автовокзал, який забезпечує сполучення з обласним центром та багатьма селами району. До Чернівців можна дістатися також потягом, маршрутним таксі.

Глибока з невеликого відсталого села з приземкуватими хатинами перетворилася у велике красиве, сучасне, чисте і добре впорядковане селище міського типу.

Села, що розташовані на території Глибоцького району, також мають цікаву історію. Так в с. Молодія, розташованому на шляху з Чернівців до Глибокої, народився український і австрійський музикознавець та композитор Єусебій Мандичевський. Поблизу Глибокої, за 2 км. від траси, розташоване с. Димка. Тут довгий час жила видатна українська письменниця О.Кобилянська. В основу її повісті “Земля” лягли реальні події та факти, що відбувалися в селі Димка на рубежі ХІХ-ХХ ст. Жителі Димки свято бережуть пам’ять про свою прославлену землячку. Будинок О.Кобилянської відбудований у 1971 р. на основі документів, спогадів родичів, архівних матеріалів та плану будинку, складеного батьком письменниці. Нині тут - великий музей.

У селі Купка, на берегах річки Малого Сірету, народився відомий на Буковині керівник народного повстання 1848 р., соратник Лук'яна Кобилиці, Юрій Тимош. Доречі, це село вперше згадується в документах 1429 р. В цьому селі народився соліст національної опери України Талаба Мар’ян Ілліч.

Велике село Кам’янка знамените своїм Кириловим горбом, де збереглись рештки наземних осель із глинобитними печерами. В східній частині села виявлено поселення трипільської культури, а в урочищах Калатура та Турецький вал – поселення і городище передскіфського часу (VIII-VII с. до Р.Х.).

У селі Біла Криниця живуть переважно росіяни. Сюди понад 200 років тому, рятуючись від релігійних переслідувань тікали старообрядці. Вони заснували тут поселення, збудували монастир. У селі є пам’ятник архітектури – кам’яний старообрядницький собор, який зведений за традиціями давнього московського зодчества, який побудований у 1900-1908 рр. за проектом віденського архітектора В.Кліка.

У селі Поляна збереглися архітектурні пам’ятки – дерев’яна Миколаївська церква з дзвіницею (1618р.).

Село Карапчів – мала батьківщина поета – перекладача Левицького Василя Івановича, с. Багринівка – режисера та секретаря спілки кінематографів Росії Латія Євгена Івановича.

На кордоні з Румунією розташоване село Порубне (Тереблече), яке датується ХV ст. Тут нині проживають представники різних етносів. Біля села збудований великий перехід через кордон, який слугує своєрідними воротами в Україну. В цьому селі народився чудовий співак, народний артист України Іво Бобул.